ВСТУП
Яких не знала б я доріг
І де б я не пішла
Завжди повернуся
сюди
Не зраджу рідного села
Сьогоднішній день ставить перед нами
вимо
гу-вивчити і осмислити історію свого народу,
краю,села.Творилась наша історія важко. Важко і писати про час в якому не
судилось жити. Але якшо зараз не написати про це ,то ці розповіді, перекази,
легенди будуть назавжди втрачені і
наступні покоління не дізнаються про своє коріння.Так як не можна забути батька
і матір ні в хвилини радості,ні в журбі, так не можна забувати і землі рідної.
Це місце де кожен з нас народився і виріс ,сказав перше слово, зробив перший
крок-наше рідне село. І кожне воно неповторне,кожне має свої звичаї,
обряди,пам’ятні місця свою історію. В цій книзі подана розповідь про село
Лисків Жидачівського району Львівської області.
Мій
Лисків-ріднеє село
І в ньому
сенс життя
Воно миліше
за усе,
Тут народилась я.
І мати, й батько тут живуть,
І вся моя сім’я.
Тут перший
я зробила крок,
І в світ з
нього пішла.
Моє
село-цвіте садами
Краса не
бачена кругом.
Не зможу
навіть я словами,
До тебе
передать любов.
Б.Семен
бібліотекар
с.Лисків
С ОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК
СЕЛА.
Село Лисків належить до Жидачівського р-ну
Львівської обл. До 1959року це була Дрогобицька обл. Журавенський р-н.
Село розташоване за 40км. на
південь від райо-нного центру . Воно знаходиться 280м над рівнем моря. Займає
територію2160м кв Належить до Зарічненської сільської ради .Населення 689
чоловік.
Межує Лисків : з півночі
с.Зарічне,на заході з
с.Корчівка,схід с.Тернавка , південний схід с.Чер-
тіж ,південна частина проходить у лісовому маси-
ві ,який тягнеться до території Івано-Франківської
області.
Перша письмова згадка про село
датується пер-
шою половиною 16століття.
За легендою на наших землях височіло славне і багате місто Дрочів.
Під час навали монголо –татарських орд ці
поселення були знищені ,а люди врятувались на так званій Лисій горі,що називалась
так від наявності в ній багатьох лисячих нор(ям)
тому в селі і до наших днів найбільше людей нася
ть фамілію Ямнич,видно так називали перших по-
селенців лисої гори.
Існує і інша легенда про походження назви села.
В навколишніх лісах водилось багато
лисів і люди полювали на них ,а шкіри сушили на колах –звідси і назва Лис-Ків.
Протягом своєї історії село не раз
потрапляло до
рук завойовників. Так під час монголо-татарської
навали село було повністю знищене,врятувалось лиш три сімї:Ямнич ,Шевчук, Романик.
Основним заняттям жителів села було
землероб-
ство і тваринництво,рідше полювання. Головними
культурами:жито,просо,картопля,льон,коноплі,ку
курудза.Але урожайність їх була низькою бо зем
лю обробляли примітивними знаряддями праці.
Село поділялось на такі
частини:середина-центр
села,горішній кінець,долішній кінець,і за двором
(колишній панський двір де жителі відробляли па
нщину),Розпуття-що розташоване було на стику доріг До села також належить
хутір Романівка,що
був заснований за часів Австро-Угорської імперії паном Романовським,який
купив землі на цій горі
Але про те ,що село має глибоку історію свідчить
той факт ,що в с.Корчівка було знай
дено кам’яні серпи.Подібне кам’яне знаряддя виготовляли на місці,а також
тут була знайдено сокиру із смугастого кременю які виробляли у Келецькому
воєводстві Польщі. Одже велась і торгівля .Археологи свідчать,що територія села була заселена
в3 тисячолітті до Різдва Христово-го.На початку
16ст землі села були володінням роду Даниловичів.
Згідно Йосипівської метрики
складеної для Лискова 5 березня 1788р власником села був Ігнатій Мйончинський.В
1832села навколишні належать Ісидору Петруському ,а потім переходять у спадок
племінникові Станіславу Дідушинському.І майже сто років передавались наші села
із покоління в покоління в цій сім’ї.
Про кріпосні повинності, зафіксовано у різні роки спеціальними
комісіями,оскільки дідичі прихову- вали справжні прибутки від оподаткуванняв
архівах збереглося чимало документів.
Коли Галичина перейшла до рук Австрії,новий господар хотів знати ,що йому
дісталось у спадок від Польщі і перше,що зробив то видав указ про перепис
земельних угідь та їх економічну вартість тобто поземельний кадастр.Згодом1772-1774рр
проведено і перший перепис населення,яких за Австро-Угорської імперії було 17,за
Польщі-4,заСРСР-4 ,за незалежної України-1.
В1948року була створена перша карта для Лискова масштабом1:2800,і всього
було їх 6 остання в 1906р.Карти належали Крайовій земельній податковій
інспекції.
Ні Лисків ,ні Корчівка ніколи не були самостійни- ми адміністративними
одиницями.
В 1848 році було скасоване кріпосне право . На честь цієї події в селі
поставили пам’ятні хрести,
що були розвалені при радянській владі.
ЦЕРКВА В СЕЛІ ЛИСКІВ
Перший запис в архівах про церкву в с.
Лис ків датується 7 червнем 1762р коли провди лись перевірки всіх церков і
парафій. тут сказано:«церква під титулом Святого Архистра тиго Михаїла стоїть на підвалинах
дубових, а ціла з ялинового дерева,
гиблем
обробленим .Сама церква досить обширна і весела,всередині дош- ками яловими обкладена. Вибудувана вона ста- раннями громади,проте коли і за кого
бенедикції , ніхто сказати вже не може. Навколо церкви цвинтар плотом обгороджений
з перелазом зі сторони села. Навпроти дверей при самім
плоті на чотирьох дубових колах
дзвіниця. Був тут образ з написом ,що
подарований Атаназієм Шептицьким Митрополитом всієї Русі року Божого
1710.Згідно з візитаційним записом ,на той час на Лисківській парафії був отець Михайло Кобловський,котрий дістав
на цю парафію презенту від Фелікса і Ма р’яни Потоцьких ,старостів
Красноставських 25 червня 1747р.Очевидно що в цьому році помер попередній парох
Лискова Юрій Гаврилович. Метрики
народжень ведуться тут з 1729р. а одружень з1725.Парафіян до церкви належало
22доми
З часу коли священника повинна була утримувати громада-це початок18ст,
свого пароха в Лискові не було, парафію обслуговують священники з с.Зарічне.
Стара церква в селі згоріла і в 1901 році силами громади була побудована
нова також дерев’яна. З1972року радянська влада закриває церкву і робить в
ній архів.
Архітектором церкви був знаний в ті часи Гелейко Михайло.
Віруючі ходять на служби до сусіднього села Зарічне, де церква була діючою і за радянських часів Лише за перебудови 1987року селяни відремонтовують храм і в ньому відновлюються служби.
Служби править о.Богдан Черепанич з Зарічного.
В 90-х роках в селі побудовано капличку для освячення води і капличку з
фігурою Божої
РОЗВИТОК ОСВІТИ В СЕЛІ
В 1843році Львівська консисторія після проведе- ння чергової реформи своїх
деканатів прийняла рішення:на парафії відправляти лиш тих священ
ників,які вміють організовувати школи і вчити в них закону Божого і при
необхідності і інших предметів. В Лискові школа організована1861 року і в ній
працював молодий учитель Онуфрій Угринчак.В школі було 24 хлопці і 6 дівчат
. Вчитель одержував заробітну плату39
флоринів 37крейцерів.Пропрацював він 25 років і вийшов на пенсію .В1886р школа
в селі перейшла в розряд філії і була прикріплена до Ляхович
Зарічних.Вчителював в ній Едвард Лопатинський. З1892р школа була однокласною
етатною вчителем був Роман Водоставський,а з 1896році його змінила Стефанія
Новак.З1906 по1911р учителем у Лискові була Анелія Станковська.В 1913р через
велику кількість дітей-90 в школі працюють два вчителя-Марія Данилевич і
Степанія Трущ,яка була позаштатною одиницею.В 1914році її змінилаОлена Войтович
До 1932 року в селі працювала початкова школа
В1932році запроваджується семирічне навчання .
Школа розміщувалась у двох приміщеннях. В шкі
льному будинку знаходилась квартира директора
Касараби Миколи.Він довгий час вчителював тут з своєю дружиноюМарією.Згодом
до села доїжджала ще одна вчителька,полька по національності Яніна Яніцька.
В школі викладають такі
предмети:польська мова три дні в тиждень,українська-два дні,релігія.
Навчання проходило в дві зміни. Зранку навчали-
сь старші класи ,а після обіду –молодші.Багато ді-
тей не мали змоги ходити до школи так як допома
гали батькам по господарству.Класи були облад-
нані дошкою,чотиримісними партами ,що назива-
лись»лавки».В школі була карта півкуль і карта Польщі.Кожен учень мав по 3
підручники,збірник молитов «катехизм»-обов’язково.
За кожний непослух,погане навчання
застосову-
ли фізичне покарання:били лінійкою по долонях,
ставили на коліна в кут на горох.
Школу закінчували лиш одиниці,після четвертого
класу навчання для сільських дітей було не досту
пне.
Лиш діти директора школи Касараби Миколи продовжували навчання у Львові і
дочка Галина згодом також прийшла вчителювати
у Лисків.
В 1939 по приході в село радянських
військ всі
діти шкільного віку були зобов’язані
ходити в школу. Проводилось навчання і дорослого населе
ння. Але так тривало недовго. В1941році в село
прийшли німці і в школі далі залишився один учитель, а діти покинули школу
,щоб найнятись на роботу. Молоді люди були вивезені на роботи до Німеччини.
Тільки в 1948році в село прийшли нові вчителі:Удовенко, Ковалишин, Лагецька,
Боднар,брати Безуглі. Більше двадцяти років
школу очолював Мигаль М.М.
В1975році було споруджено нову
школу на два поверхи з просторими класами, спортзалом
КУЛЬТУРА В СЕЛІ
Як і освіта культура в селі
розвивалась дуже повільно. Тільки в1936 році на кошти громади було збудовано будинок в якому розміщувались:
клуб,читальня,крамниця і молочарня.
Читальня і клуб існували на
громадських засадах. Їх діяльність регулювались місцевою вла
дою і церквою. Для проведення масових заходів
необхідно було мати дозвіл війта і священника.
Найбільше книг було у священника
і директора школи ,які давали їх для спільних читань в читальні. Серед селян
великим цінителем книг був Ямнич Микола в якого була невелика власна
бібліотека.
Молодь свій вільний час проводила
на вечорни-
цях,організовувала в клубі танці,збирались в чита
льні на прочитання і обговорення книг. Більша частина молоді співала в
церковному хорі.
В 1949 році в селі відкрито
бібліотеку,до 1991ро ку працювала в ній Пилипів Марта Петрівна .Фонди
бібліотеки постійно поповнюються новою літературою і зараз налічують 4375книг.Бібліоте
ка в даний час є головним і самим доступним джерелом інформації. Тут
проводиться робота по вивченню молодим поколінням своєї історії , прищеплюється
любов до книги. В клубі організовуються концерти і тематичні вечори до всіх
пам’ятних і знаменних дат.
Бібліотека в селі
Лисків
РОЗВИТОК СЕЛА 1939-2010роки
В 1939 році в
село прийшли радянські вій-
ська.В 1941році був заснований колгосп,
який в цьому році і розпався.
В 1948році колгосп знову створили. Головою був зубик М В.
За час свого існування він не раз зазнавав укруплень і розділень.В1992р він
розпущений і створена спілка пайовиків «Свіча»,яка в 2001р збанкротувала.
В1941році в селі вже були німці і заснували свої
порядки.Багато молодих людей були вивежені на примусові роботи до Німеччини.
В 1944 році коли
з території України були вигнані німці велику кількість чоловіків з села
мобілізували в червону армію .Вони були без належної військової підготовки
кинені в бій,тому майже всі загинули в першому ж бою.
Бабій Петро Боднар Орест
Гітель Михайло
Козак Семен
Коваль Василь
Лозіцький Володимир
Паламар Юрій
Огоновський Михайло
Пилипів Василь Рібун Андрій
Романик Василь Романик Яків
Великошич Андрій та інші.
Після війни було споруджено в селі Зарічне
пам’ятник невідомому солдату і всі імена тих хто загинув
на фронтах другої світової
війни з с. Лискова викарбувані на меморіальній плиті 
Зараз в 68 річницю перемоги в селі
Зараз в 68 річницю перемоги в селі
живе тільки один ветеран-Шевчук Федір.
В роки війни і
після неї 1945-1947роки на
території села і в навколишніх лісах розгор-
тались бої за створення незалежної,самостій
ної держави.В загонах УПА воювало п’ять
жителів села і майже всі люди допомагали повстанцям чим
могли.І тому багато сімей були вивезені в Сибір за зв'язок з загонами УПА. Це
сімї :Ткач Івана,Павлишин Євдокії
Мисак Константина, Лагойди Парасковії, Шевчук Антона,Кос
Олени та інших.
Одинадцять чоловік загинули від рук НКВС,серед них були і демобілізовані з
рядів червоної армії.Це було під час виборів.
В селі є також дві могили де поховані
воїни
УПА.На них
встановлені пам’ятні хрести
В селі Корчівка до рук НКВД попала зв’яз-
кова, яка несла інформацію про боївки що розміщувались в
лісі. Коли загін НКВД пове-
тався до Журавна повстанці вирішили відби-
ти зв’язкову під селом Лисків.Але сили були
нерівні і в цім бою загинув командир кущо-
вої боївки «Богдан»і ще один боєць.Вони бу-
ли поховні жителями Лискова. А в90-х роках
на місці бою поставили хрест і посвятили могилу.
Також на вшанування пам’яті всіх борців за волю України
в1987році в Лискові насипано
символічну могилу 
До 1954року в селі була своя сільська рада.
Головою був Юрочко Іван .А в 1954року сільради були
об’єднані в одну-Зарічненс-
ку.
Зараз у селі
працює медпункт,відділення зв’язку,школа,клуб,бібліотека,чотири ма-
газини.
І хоч як важко
зараз селу ,але його мешканці
з оптимізмом дивляться в завтрашній день і
мають велику надію і віру на те,що прийдуть ще і до них
кращі часи, і відродиться до жит-
тя українське
село.
Немає коментарів:
Дописати коментар